On June 27, 2001, His Holiness Pope John Paul II, celebrated a Divine Liturgy at the Hippodrome in Lviv, Ukraine.
During this momentous and historic event, more than one million faithful witnessed the beatification
of 27 martyrs and another Servant of God.
This site is a small tribute to one of the Blessed, Fr. Emilian Kowcz.

Rescuer of the doomed

Priest and Martyr Father Emilian Kowcz was born on 20 August 1884, in Kosmach near Kosiv. After graduating from the College of Saints Sergius and Bacchus in Rome, he was ordained to the priesthood in 1911. In 1919 he became field chaplain for the Ukrainian Galician Army. After the war and until his imprisonment he conducted his priestly ministry in Przemysl, at the same time tending to his parishioners’ social and cultural life. He helped the poor and orphans, though he had six children of his own. During World War II he bravely carried out his priestly duties, preaching love to people of all nationalities and rescuing Jews from destruction. He was arrested by the Gestapo on 30 December 1942. He displayed heroic bravery in the concentration camp, protecting the prisoners sentenced to death from falling into despair.

He was burned to death in the ovens of the Majdanek Nazi death camp on 25 March 1944. He was recognized as a "Righteous Ukrainian" by the Jewish Council of Ukraine on 9 September 1999.

"I understand that you are trying to free me. But I am asking you not to do anything. Yesterday they killed 50 persons here. If I I were not here, who would help them to endure these sufferings? I thank God for His kindness to me. Except heaven this is the only place I would like to be. Here we are all equal: Poles, Jews, Ukrainians, Russians, Latvians and Estonians. I am the only priest here. I couldn’t even imagine what would happen here without me. Here I see God, Who is the same for everybody, regardless of religious distinctions which exist among us. Maybe our Churches are different, but they are all ruled by the same all-powerful God. When I am celebrating the Holy Mass, everyone prays . . .. Don’t worry and don’t despair about my fate. Instead of this, rejoice with me. Pray for those who created this concentration camp and this system. They are the only ones who need prayers... May God have mercy on them..." — From Fr. Emilian Kowcz’s letters written in the concentration camp to relatives.

Reprinted from: http://archive.bibalex.org/web/20010709150757/papalvisit.org.ua/eng/gcc_bio.php

Блаженний о. Еміліян Ковч народився 20.08.1884 року на Косівщині. У 1911 р., після закінчення Римської Колегії св. Сергія і Вакха. прийняв священичі свячення. Був довголітнім парохом в м. Перемишлянах. Піклувався бівними, пригортав сиріток, помимо того, що мав своїх шестеро дітей. Під час ІІ світової війни відважно виконував свої священичі обов'язки: охрещував і служив людям усіх національностей. Весною 1943 року був заарештований гестапо. Проявив геройську мужність у концтаборі, визволяючи із зневіри в'язнів, засуджених на смерть.

25 березня 1944 року був спалений у печах табору смерті Майданек як жертва нацистського режиму. 9.09.1999 р. єврейською радою України йому присвоєно звання '' Праведник України''.

”Розумію, що ви боретеся за моє звільнення. Прошу вас нічого не робити. Вчора тут розстріляли 50 людей. Коли б мене тут не було, хто поміг би їм перейти через цей поріг?  Вони пішли б з усіма своїми гріхами та у глибокій розпуці, що нависає над цим пеклом. Нині ж вони йдуть з головами піднесеними високо, залишаючи свої гріхи поза собою. Пройшли міст зі щастям у серцях, а я бачив, що вони були сповиті миром і спокоєм, коли я їх бачив востаннє. Дякую Богові за його ласкавість для мене. Крім Неба, це єдине місце, в якому бажав би я бути. Ми тут усі рівні - поляки, жиди, росіяни чи естонці... Зараз я тут єдиний священик. Не уявляю собі. що вони зробили б без мене. Тут я бачу Бога - Бога, який є однаковий для нас, без огляду на наші релігійні різниці. Може наші церкви різняться між собою, але в усіх них царює той же Всемогутній Бог. Коли я відправляю Літургію, всі вони моляться. Моляться різними мовами - але чи Бог не розуміє всіх мов? Умирають по-різному, і я помагаю їм пройти цей міст. Чи це не благословення? Чи це не найбільший вінець, який міг мені вложити на голову мій Господь? Так! Кожного дня тисячі разів дякую Богові, що він послав мене сюди. Не просив би Його про більше. Не плачте за мною - радійте зі мною! Моліться за творців цього табору та цієї системи. Вони потребують ваших молитов... Хай Бог помилує їх...”